Конспект із ЗЛ для 9 кл

22.11.2019

Конспект уроків із зарубіжної літератури

№ 21-22 для 9 класу

Тема. Значення творчості  Олександра Сергійовича Пушкіна для розвитку світової літератури. Провідні мотиви його лірики («До А. П. Керн» («Я пам’ятаю мить чудову…»), «Я вас кохав…»). Тема кохання та призначення мистецтва у віршах митця. Лірика О. С. Пушкіна. Тема поета й поезії у віршах митця («Я пам’ятник собі поставив незотлінний…»)

Мета (формувати компетентності): предметні (знання про життя та творчість, світогляд О. С. Пушкіна, про значення його літературної спадщини для російської та світової літератури; словниковий запас; розвинені зв'язне мовлення та критичне мислення; навички ідейно-художнього аналізу художніх творів; прагнення сповідувати загальнолюдські цінності; знання про місце творів різних жанрів і тематики у творчому доробку О. С. Пушкіна, у світовій літературі; уміння характеризувати його вірші про роль поета й поезії як відображення громадянської самосвідомості, щирих особистих почуттів і джерела естетичної насолоди; словниковий запас; розвинені зв'язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу поетичних творів); ключові (уміння вчитися: активну пізнавальну діяльність; критичне мислення; комунікативні: навички спілкування в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: вміння визначати головне й деталі в тексті; навички роботи з книгою; загальнокультурні: естетичний смак, читацькі інтереси, світогляд).

Тип уроку: нетрадиційний урок (урок — віртуальна екскурсія пушкінськими місцями, урок – поетична вітальня).

Основні терміни й поняття: біографія, світогляд.

Міжпредметні зв'язки: історія, географія, естетика, етика.

Обладнання: підручник; портрет поета (Додаток 1), роздавальний матеріал за темою уроку.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. АНАЛІЗ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

   О. С. Пушкін — супутник багатьох поколінь людей упродовж двох століть. За словами О. О. Блока, «наша пам'ять зберігає з малоліття веселе ім'я Пушкін. Це ім'я, цей звук сповнює собою багато днів нашого життя. Пушкін так легко й весело міг нести свою творчу ношу, незважаючи на те що роль поета не легка і не весела; вона трагічна». Пройдемо й ми життєвими шляхами знаменитого поета, помилуємося місцями, що дістали назву пушкінських.

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Віртуальна екскурсія (виділене записуємо до зошита)

(повідомлення за індивідуальним домашнім завданням)

   Москва, кінець XVIII ст. 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року на Німецькій вулиці у відставного майора Сергія Львовича Пушкіна та його дружини Надії Йосипівни, народився син Олександр.

   Старовинний дворянський рід Пушкіних, відомий з XIII ст., тісно пов'язаний зі становленням російської держави. Так, бабуся майбутнього поета походила з родини Ржевських, відомої ще за часів Київської Русі. А мати, Надія Йосипівна, доводилась онукою Абраму Петровичу Ганнібалу — хрещенику й вихованцю Петра I, «арапу Петра Великого». Через своєрідний характер мати Пушкіна віддавала перевагу молодшому синові, леву, тоді як Олександр дратував її своєю впертістю, несхожістю з рештою дітей. Але були дві жінки, які дали маленькому Сашкові ту любов, якої він так і не отримав від матері: няня Орина Родіонівна та бабуся Марія Олексіївна. Це вони поспішали заспокоїти й приголубити хлопчика, розповідали йому казки, знайомлячи з прекрасним світом поетичного народного слова. Згодом хлопчика почали навчати арифметики, історії та інших наук. Але головним джерелом знань у дитячі роки для Пушкіна були книги. За словами брата поета, юний Олександр «проводив за читанням безсонні ночі й таємно в кабінеті батька поглинав одну книжку за іншою». Поет завжди цікавився своїм родоводом і з гордістю писав: «Ім'я предків моїх зустрічається щохвилини в російській історії».

   Батько поета був високоосвіченою людиною: досконало знав французьку мову, мав велику бібліотеку, знав напам'ять безліч поезій та гарно їх декламував, складав вірші, любив театр, музику. У родині гостювали історик і письменник М. М. Карамзін, поети І. І. Дмитрієв і К. М. Батюшков. Різнобічне коло інтересів батька, безперечно, сприяло розвитку художніх здібностей дітей Пушкіних.

    Дитинство поета минуло у Москві та Захаровому, маєтку бабусі Марії Олексіївни Ганнібал. Саме їй та няньці Орині Родіонівні маленький Олександр зобов'язаний першими яскравими враженнями від російських народних казок: за ними він навчився й російської грамоти. Відомий дослідник життя і творчості Пушкіна Юрій Лотман відзначав: «Найбільш вражаючою ознакою пушкінського дитинства було те, як мало і рідко він згадував ці роки в майбутньому». Можливо, у дитинстві Сашко пережив багато смутку та постраждав від душевних ран.

   Атмосферу дитинства поета відтворив у романі «Пушкін» талановитий дослідник і художник, знавець пушкінської епохи Юрій Тинянов.

   Царськосільський Ліцей (нині Царське Село — Пушкіно). Улітку 1811-го 12-річного Олександра віддали до Царськосільського Ліцею — закритого навчального закладу для дітей дворян, яких виховували для державної служби. Того року прийняли лише 13 учнів, яким у майбутньому судилося прославити російську імперію.

   Юний ліцеїст вільно володів французькою мовою, тому всі називали його Француз. Найближчими друзями Пушкіна були: Антон Дельвіг — добродушний, повільний, фантазер і поет; Іван Пущін — справедливий, сміливий, спокійний, веселий юнак; Вільгельм Кюхельбекер — запальний, одержимий поезією, недоладний і зворушливий Кюхля. Дружба з ними тривала все життя поета. У день випуску всі вони заприсяглися у вічній дружбі, обмінялися чавунними обручками й вирішили зустрічатися щороку 19 жовтня. В одному з віршів, присвяченому цій даті, Пушкін писав:

Прекрасний, любі друзі, наш союз!

Він, як душа, одвічний, неподільний,

Незрушний, однодушний і свавільний,

Міцнів він під крилом коханих муз.

Куди б не кинула нас зла година

І щастя теж куди б не привело,

Незмінні ми: весь світ для нас чужина,

Вітчизна наша — Царськеє Село!

Переклад С. А. Крижанівського

   У Ліцеї Пушкін почав писати вірші. Його перша поетична спроба «До друга віршотворця» вийшла друком 1814 р. Твори ліцейського періоду вражають життєрадісністю, прославленням радощів життя, кохання, дружби.

   Меморіальний музей у Царському Селі відкрили 1949 р., але таким, як за часів поета, ліцей постав перед відвідувачами лише 1974-го: повністю відновлено меморіальні приміщення 3-4-го поверхів (велику залу, газетну кімнату, галерею з ліцейською бібліотекою, навчальний клас, фізичний кабінет, кімнати ліцеїстів (№ 14 — Пушкіна), співочий клас та ін.). В одному з них виставлено матеріали про викладання малювання в Ліцеї, поміж яких — учнівські малюнки (два з них виконав Пушкін).

   Меморіальний Музей-Ліцей — одна з філій Усеросійського музею О. С. Пушкіна, експозиції якої присвячено історії цього знаменитого навчального закладу.

   Санкт-Петербург. 1817 року Пушкін закінчив Ліцей. На випускному іспиті з російської словесності юнак читав вірш «Спогад у Царському Селі», що вразив присутнього на екзамені патріарха російської поезії Г. Р. Державіна, який провістив хлопцеві блискуче майбутнє. Слова Державіна виявилися пророчими.

   Із закритого навчального закладу, де безвиїзно прожив 6 років, Олександр потрапив до Петербурга: там вирувало світське й політичне життя. Тепер Пушкіна можна бачити на балах, у театрі, на засіданнях літературних і політичних гуртків. Проте мало хто здогадувався, що в цей час поет напружено працював над першою поемою «Руслан і Людмила», яка за три роки вийшла друком і зробила свого автора знаменитим. Відомий російський поет В. А. Жуковський, прочитавши цю поему, подарував Олександрові свій портрет із написом: «Переможцю-учневі від переможеного вчителя...».

   Після закінчення Ліцею Пушкін служив у Колегії іноземних справ і продовжував писати вірші. Протягом 1817-1820 рр. змінився характер лірики поета: у ній з'явились волелюбні мотиви й настрої. Серед найвідоміших творів цього періоду варто згадати оду «Вільність» (1818), у якій поєднано традиції класицизму й романтичного пафосу, та «Село» (1819) і «До Чаадаєва» (1818), сповнені ідей патріотизму. У творі «Казки. Noё1» (1818) уже відчувається іронія проти царя: Пушкін зажив слави вільнодумця. Популярність письменника зростала. Молодь читала напам'ять його волелюбні вірші, цитувала численні епіграми на царя та його сановників. Імператор розгнівався («Пушкін наповнив Росію обурливими віршами,— вся молодь їх читає напам'ять») і хотів заслати Пушкіна до Сибіру або ув'язнити в Соловецькому монастирі. Але впливові друзі заступилися за молодого поета: його вислали з Петербурга, і він вирушив служити на південь російської імперії, до Катеринослава (нині — Дніпро).

   Південне заслання: Україна. 6 травня 1820 року Пушкін на кур'єрській трійці вирушив із Петербурга до Катеринослава. Шлях поета пролягав через білоруські й українські міста — Вітебськ, Могильов, Чернігів. У Києві поет побачив величний Дніпро, який справив на нього незабутнє враження: був саме час повені. Перебуваючи в Києві, Пушкін познайомився з героєм Вітчизняної війни 1812 р. генералом М. Раєвським та його дорослими дітьми. У їхньому товаристві поет продовжив подорож: поїхав через Катеринослав далі — на Кавказ і в Крим. Він відвідав П'ятигорськ, Феодосію, Гурзуф, Бахчисарай, Сімферополь. Із Криму поет повертався через Каховку, Херсон і Миколаїв. Зрештою Пушкін прибув до місця свого нового призначення — Кишинева. Генерал Інзов добре поставився до юного поета, не завантажуючи його складними дорученнями: Пушкін мав можливість навіть подорожувати Україною. Поет побував на Черкащині — у Кам'янці, у маєтку Раєвських-Давидових. Приводом до відвідин Кам'янки був день народження Катерини Давидової — господині обійстя. Ця подія зібрала всіх друзів родини, серед яких були й декабристи, члени Південного товариства. Пробувши в Кам'янці майже два місяці, Пушкін разом із Давидовим вирушив до Києва на контрактовий ярмарок, який відбувся наприкінці січня — на початку лютого 1821 р. Шлях поета пролягав через Смілу, Коноплянку, Городище, Корсунь, Богуслав... Враження від Києва відбилися в поемі «Полтава» та «Пісні про віщого Олега».

   До своїх мандрівок поет ретельно готувався. Під час подорожей заводив подорожні зошити, до яких записував усе, що його цікавило, а також часто робив замальовки. Зібрані матеріали стали в пригоді для «Південних поем» («Кавказький бранець», «Брати-розбійники», «Бахчисарайський фонтан», «Цигани»). Період південного заслання Пушкіна завершився перебуванням в Одесі.

   Одеса й Бессарабія. З 1820-го до 1824 рр. Пушкін жив в Одесі та Бессарабії. Цей період його творчості літературознавці називають романтичним: поет створює цикл поем, ліричні поезії «Погасло денне світило//.», «Чорна шаль», «До моря», починає писати роман у віршах «Євгеній Онєгін».

   У період південного заслання О. Пушкін бував у Києві, милувався красою української природи, слухав пісні кобзарів, цікавився історією Київської Русі. Ще за ліцейських часів він написав вірш «Козак» — наслідування української пісні. Відомо, що творчість російського поета любив і знав Т. Г. Шевченко: деякі його вірші він згадував у своєму «Щоденнику».

   За життя Пушкіна його твори українською мовою перекладали Є. П. Гребінка, Л. І. Боровиковський, а згодом — С. П. Руданський, П. А. Грабовський, В. І. Старицький. Усі драматичні твори поета переклав І. Я. Франко. У XX ст. прекрасні переклади творів російського генія зробили М. Т. рильський, П. Г. Тичина, М. П. Бажан, А. С. Малишко, М. К. Зеров та ін.

   Псковська губернія, с. Михайлівське. 1824 року поет переїхав до маєтку своїх батьків — Михайлівського. Саме там він написав драму «Борис Годунов», багато ліричних віршів: «Храни мене, мій талісман...», «Наслідування Корану», «Фонтану Бахчисарайського палацу» тощо.

   14 грудня 1825 року в Петербурзі на Сенатській площі сталося повстання декабристів, серед яких було багато друзів і знайомих Пушкіна. Найактивніших із них було повішено, інших — відправлено на 25-річне заслання до Сибіру. На знак їхньої підтримки поет склав вірш «У глибині сибірських руд.», який передав до Сибіру за допомогою М. Волконської: вона саме вирушила до свого засланого чоловіка.

   Нижньогородська губернія, с. Болдіно. Узимку 1828 р. на одному з московських балів О. Пушкін уперше зустрів 16-річну Наталію Гончарову, яка щойно почала виїжджати у світ. «Я покохав її, голова моя закрутилася»,— писав поет. Саме в цей час вийшов друком вірш «Мадонна», у якому поет називає Наталі «краси небесної божественний взірець». Незабаром Пушкін освідчився їй і запропонував одружутися, але ствердної відповіді не отримав. І лише в березні 1830 р. поет дістав довгоочікувану згоду. Улітку цього ж року поет оформлював у Болдіно володіння після отримання спадщини. Через епідемію холери йому довелося затриматися там аж на 3 місяці. Вимушене «ув'язнення» вилилося в небачене творче піднесення: Пушкін закінчив роман «Євгеній Онєгін», написав «Повісті Бєлкіна», «Історію села Горюхіна», кілька драматичних творів, казок і прекрасних ліричних творів.

   А в журналах тим часом писали про занепад таланту поета, пліткували про нього й навіть звинувачували у наслідуванні. Пушкін боровся як міг, але сили були нерівними.

   Москва. Новий цар Микола I викликав Пушкіна до Москви, начебто вибачивши йому критичне ставлення до царату й прагнучи зробити поета покірним, прихилити його на свій бік. До кінця життя Пушкіна цар був його цензором, за ним увесь час слідкувало IIIжандармське відділення на чолі з Бенкендорфом. Проте поет залишився вірним своїм переконанням.

   У 1830-ті рр. у творчості Пушкіна переважала проза, представлена такими творами, як «Дубровський», «Пікова дама», «Капітанська дочка», «Історія Пугачова». У цей же період було створено поему «Мідний вершник», казки у віршах, «Пісні західних слов'ян», прекрасну лірику («Що в імені тобі моєму?», «Біси», «Мій родовід» тощо).

   Санкт-Петербург. Подружжя Пушкіних переїхало до Петербурга. У них народилося четверо дітей: Марія, Олександр, Григорій, Наталія. Життя складалося нелегко: поет увесь час присвячував журналу «Сучасник» («Современник»), який цькувало світське товариство. Містом поширювалися чутки про те, що його талант занепав, що у його дружини романи з царем і сином голландського посланця барона Геккерена, молодим Дантесом — Пушкін неодноразово отримував пасквілі на цю тему. Для того щоб захистити честь своєї дружини та власну, він погодився на дуель із Дантесом. Секундантом поета був ліцейський приятель Данзас. У січні 1837 р. Пушкіна було тяжко поранено на дуелі. За кілька днів він помер. Його смерть стала трагедією не тільки для літератури, а й для всієї Росії. Горе й обурення всього народу висловив тоді ще нікому не відомий М. Ю. Лермонтов у вірші «На смерть поета». Поховано О. С. Пушкіна у Святогорському монастирі на Псковщині, поруч із могилами його предків.

2. Слово вчителя

   Неабияку роль відігравало в житті Пушкіна кохання. Як і будь-яка творча, пристрасна натура, він надихався цим почуттям, було воно розділене чи нерозділене, близьке чи на віддалі. Саме завдяки коханню з'явилися такі поетичні шедеври, як «Я пам'ятаю мить чудову...», «Я вас кохав» та багато інших. «Його ліричні вірші — це віхи його життя, біографія його душі»,— сказав О. І. Герцен.

3. Рольова гра (інсценування в парах)

Розіграйте у парах цитату зі щоденника О. С. Пушкіна (Додаток 2).

4. Аналіз літературного твору (евристична бесіда)

·        Виразно прочитайте поезії О. С. Пушкіна «До А. П. Керн» («Я пам'ятаю мить чудову...»), «Я вас кохав...». Які почуття викликали у вас ці поетичні шедеври?

·        Як ви вважаєте, чи справді об'єкти палких почуттів поета є ідеальними?

·        Схарактеризуйте за цими поезіями ліричного героя-автора.

5. Літературознавча робота

o   Ознайомтеся з афоризмами відомих письменників про О. С. Пушкіна. який із них ви обрали б епіграфом до сьогоднішнього уроку? Відповідь обґрунтуйте. (Додаток 3)

o   Складіть план розповіді про біографію О. С. Пушкіна за почутими повідомленнями однокласників.

6. Інтерактивний прийом «Мікрофон»

Чому сучасники сприймали О. С. Пушкіна по-різному, інколи навіть протилежно?

7. Слово вчителя

   «Величезна загадка Пушкіна, таємниця його творчості полягає в тому, що він може бути актуальним, «живим» у будь-яку епоху, у будь-який період людського життя»,— вважала М. І. Цвєтаєва. Насолодимося й ми живою, щирою поезією душі Пушкіна.

8. Інсценування «Поетична вітальня» (Додаток 4).

9. Сприйняття творів інших видів мистецтва

Послухайте романси, створені на слова О. С. Пушкіна. Який вам сподобався найбільше? Чому?

10. Слово вчителя (виділене записуємо до зошита)

   Є у творчості О. С. Пушкіна вірш, який, на думку дослідників, можна вважати підсумковим. Це вірш «Я пам'ятник собі поставив незотлінний...» — вільний переклад оди Горація «До Мельпомени». До Пушкіна оду Горація в російській літературі перекладали М. В. ломоносов, Г. Р. Державін, В. В. Капніст, О. Х. Востоков та інші. Усі ці твори зберігають мотиви давньоримського поета, але водночас є цілком самостійними поезіями.

  Пушкін написав «Я пам'ятник собі поставив незотлінний...» 1836 р. За життя автора вірш не публікували. Як відомо, у день смерті Пушкіна його друг В. А. Жуковський за наказом царя опечатав кабінет поета. Лише 7 лютого 1837 року цю кімнату відчинили й усі папери поета, листи, рукописи зібрали й перевезли до квартири Жуковського, де й зберігали в окремому помешканні. Упродовж двох тижнів Л. В. Дубельт, начальник корпусу жандармів, у присутності В. А. Жуковського власноруч розбирав папери Пушкіна; фактично це був посмертний обшук.

   Завдяки Жуковському «Я пам'ятник собі поставив незотлінний...» уперше вийшов друком 1840 р. з деякими цензурними обмеженнями. І тільки 1937 р. пушкінський вірш опублікували без купюр.

11. Аналіз літературного твору (евристична бесіда)

§  Виразно прочитайте вірша «Я пам'ятник собі поставив незотліннийРР.». Як ви розумієте перший рядок? (Пам'ятник незотлінний — це синонім мистецтва, покликання митця. Воно вічне й вище за будь-які земні споруди.)

§  Як поет говорить про загальнолюдський зміст своєї творчості? У яких рядках про це йдеться? (Від слів: «Полине гомін мій скрізь по всій Русі великій...» до слів: «...і степовий калмик» .)

§  У чому поет вбачає свої заслуги перед народом? (У тому, що «добрі почуття. плекав», що у «суворий вік. звеличав свободу» і «за подоланих благав» — тобто за декабристів.)

§  Яку традицію античної літератури продовжує поет? (Звертання до музи.)

§  Як слід розуміти останні рядки поезії? (Справжня поезія — та, яку написано за Божим промислом, Божим велінням, а не через прагнення слави. І не слід звертати уваги на «блазня присуди дурні», оскільки він далекий від розуміння справжнього мистецтва.)

12. Літературознавча робота (розвиток зв'язного мовлення)

Порівняйте переклади вірша О. Пушкіна «Я пам'ятник собі поставив незотлінний…» М. К. Зерова і М. Т. Рильського. Який варіант більше відповідає оригіналу? (Додаток5)

   Кожен із перекладачів точно відтворив основну думку вірша, який є поетичним підсумком усієї творчості митця. Перекладачі зберігають епіграф, лексику, враховуючи старослов'янську основу вжитих лексем (воздвиг, тропа, язик, свобода, музо та ін.), реалії дійсності (Александрійський стовп, назви народів Російської імперії), художні засоби (пам'ятник нерукотворний, Русь велика).

   Пушкін уживає давньоруське дієслово оспоривай. У словнику В. І. Даля є таке тлумачення: «Оспоривать — отстаивать свои убеждения, быть иного мнения и доказывать свои убеждения». Саме такий зміст і передали обидва перекладачі. Слово Свобода у Пушкіна й Рильського написане з великої літери, що підкреслює, якого змісту надавав поет свободі у своє жорстоке століття. Отже, обидва переклади є досконалими й передають основний зміст оригіналу.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

Підсумкова бесіда

    Що нового для себе ви відкрили сьогодні?

    Якою постає перед сучасним читачем інтимна лірика О. Пушкіна? (Високим романтичним почуттям.)

    Визначте елементи романтизму в ліриці поета. (Романтичні елементи присутні в інтимній та пейзажній ліриці О. Пушкіна. Для цих творів є характерними піднесеність, емоційність, зміна настроїв, ідеалізація коханої.)

    Що нового вніс О. Пушкін у тему підбиття творчих підсумків? (Продовжуючи мотиви Горація про вищість мистецтва порівняно з матеріальними творіннями, про істинність таланту, даного Богом, Пушкін зобразив у своєму творі актуальні тогочасні реалії: Олександрійський стовп, кордони російської імперії, суворий вік, звеличення свободи, благання за подоланих.)

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Інтерактивний прийом «Асоціативний кущ»

Складіть асоціативний кущ до літер слова ліра.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: уміти виразно читати, аналізувати вірші О. С. Пушкіна. Виконати тест

Індивідуальне: підготувати виразне читання фрагментів (за вибором) поеми «Євгеній Онєгін».

Додаток 1

                                                                                                   

Додаток 2

«Я щасливий був... ні... вчора я не був щасливий, вранці я томився чеканням, з хвилюванням стояв під вікном, дивився на снігову дорогу — її не було! — Зрештою я втратив надію, раптом випадково зустрічаюсь із нею на сходинках. Яка вона мила.»

«Я щасливий був... ні... вчора я не був щасливий, вранці я томився чеканням, з хвилюванням стояв під вікном, дивився на снігову дорогу — її не було! — Зрештою я втратив надію, раптом випадково зустрічаюсь із нею на сходинках. Яка вона мила.»

«Я щасливий був... ні... вчора я не був щасливий, вранці я томився чеканням, з хвилюванням стояв під вікном, дивився на снігову дорогу — її не було! — Зрештою я втратив надію, раптом випадково зустрічаюсь із нею на сходинках. Яка вона мила.»

«Я щасливий був... ні... вчора я не був щасливий, вранці я томився чеканням, з хвилюванням стояв під вікном, дивився на снігову дорогу — її не було! — Зрештою я втратив надію, раптом випадково зустрічаюсь із нею на сходинках. Яка вона мила.»

«Я щасливий був... ні... вчора я не був щасливий, вранці я томився чеканням, з хвилюванням стояв під вікном, дивився на снігову дорогу — її не було! — Зрештою я втратив надію, раптом випадково зустрічаюсь із нею на сходинках. Яка вона мила.»

Додаток 3

■ У ньому російська природа, російська душа, російська мова, російський характер відбились у такій же чистоті, у такій очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла (М. В. Гоголь). ■ За часів реакції одна лише дзвінка й широка пісня Пушкіна звучала в долині рабства і страждань. Ця пісня продовжувала попередню епоху, сповнювала мужніми звуками сучасне й посилала свій голос віддаленому майбутньому (О. І. Герцен). ■ Пушкін свій не тільки для всіх народів, не тільки для різних творчих індивідуальностей, а й для всіх епох... Пушкін був людиною у найвищому значенні цього слова, і його поезія — це перш за все людяність (М. Т. Рильський).

■ У ньому російська природа, російська душа, російська мова, російський характер відбились у такій же чистоті, у такій очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла (М. В. Гоголь). ■ За часів реакції одна лише дзвінка й широка пісня Пушкіна звучала в долині рабства і страждань. Ця пісня продовжувала попередню епоху, сповнювала мужніми звуками сучасне й посилала свій голос віддаленому майбутньому (О. І. Герцен). ■ Пушкін свій не тільки для всіх народів, не тільки для різних творчих індивідуальностей, а й для всіх епох... Пушкін був людиною у найвищому значенні цього слова, і його поезія — це перш за все людяність (М. Т. Рильський).

■ У ньому російська природа, російська душа, російська мова, російський характер відбились у такій же чистоті, у такій очищеній красі, у якій відбивається ландшафт на опуклій поверхні оптичного скла (М. В. Гоголь). ■ За часів реакції одна лише дзвінка й широка пісня Пушкіна звучала в долині рабства і страждань. Ця пісня продовжувала попередню епоху, сповнювала мужніми звуками сучасне й посилала свій голос віддаленому майбутньому (О. І. Герцен). ■ Пушкін свій не тільки для всіх народів, не тільки для різних творчих індивідуальностей, а й для всіх епох... Пушкін був людиною у найвищому значенні цього слова, і його поезія — це перш за все людяність (М. Т. Рильський).

                                                           

Додаток 4

Дійові особи

Катерина Бакуніна.

Анна Керн.

Кароліна Собанська.

Наталя Гончарова.

Ведучий.

Читець.

Ведучий. Життя Олександра Сергійовича Пушкіна сповнене захоплень, кохання, пристрасті. Саме з його поезій постає ідеал жінки — «генія чистої краси».

Звучать романси на слова О. С. Пушкіна (за вибором учителя).

Катерина Бакуніна. Я — фрейліна імператриці, Катерина Бакуніна. Мій брат навчався в Царськосільському ліцеї. Я часто відвідувала ліцейські бали й мала неабиякий успіх у ліцеїстів: від запрошень танцювати не було відгону. Маю зізнатися: мені дуже лестило те, що я була першим коханням майбутнього видатного поета Олександра Пушкіна. У його щоденнику можна знайти чимало присвячених мені сторінок.

Анна Керн. Я народилась у місті Орел, у якому мій дід був губернатором. Моє дитинство минуло в українському місті лубни та в дідусевому тверському маєтку. Мій батько — полтавський поміщик і надвірний радник — людина енергійна, освічена, але часом деспотична й авантюрна. Мати — добра й ніжна, але покірна волі чоловіка. Освіту я здобувала, за нашою модою, французькою мовою, але добре знаю російську. я страшенно полюбляю читати: перечитала вже всю мамину бібліотеку. Мені ще не виповнилося й 17, як батьки видали мене заміж за 52-річного генерала Єрмолая Федоровича Керна. я була у відчаї, хоча світське життя та бали трохи розраджували.

   Це сталося 1819 р. на балу в Петербурзі — там я зустріла його. Спочатку не помічала цього чорнявого кучерявого чоловіка, який навсібіч розкидав компліменти, сипав дотепами, завжди перебував у центрі уваги жінок. А потім здогадалася — це ж знаменитий поет Пушкін!

   Тільки через 6 років, улітку 1825-го, коли я приїхала до тітки в Тригорське, ми зустрілися: Пушкін відбував заслання в сусідньому Михайлівському. Він майже щодня відвідував нас у Тригорському. Хоча з моїм чоловіком генералом він не знаходив спільної мови, зі мною був «як завжди, і навіть ніжним...».

   Коли я від'їжджала, Пушкін подарував мені 1-шу главу роману «Євгеній Онєгін», куди вклав аркуш із віршем «Я пам'ятаю мить чудову…». Читаючи у 8-й главі «Євгенія Онєгіна» про сцену зустрічі Онєгіна з Тетяною на балу, я зрозуміла, що Пушкін описав нашу зустріч. Життя тривало. Я вдруге вийшла заміж, Олександр одружився, кожний із нас мав своє життя. Проте, коли він дізнався про смерть моєї матері, знайшов мене й усіляко намагався втішити, що мене дуже вразило. Крім того, допоміг мені у справах, пов'язаних із викупом маєтку. Коли ж захворіла його маленька донька й терміново знадобився лікар Аренд, із яким я була знайома, Пушкін звернувся саме до мене.

   Я досі зберігаю як неоціненну реліквію вірші Олександра Сергійовича, його листи й навіть маленький стільчик, на якому він полюбляв у нас сидіти.

Кароліна Собанська. Мене називали південною зіркою, ольгопільською царицею. Відомий світський ловелас Пушкін зацікавився мною та навмисно примчав до Києва, щоб побачити мене на одному з балів. Закохавшись, їздив тінню за мною то в Кишинів, то в Одесу, то в інші міста, які я відвідувала. Мені лестила увага богеми (за мною упадав ще й польський поет Адам Міцкевич), але я нічого собі не дозволяла, крім легкого жарту. 5 січня 1830 року Пушкін записав до мого альбому вірші «Я вас кохав...» та «Що в імені тобі моїм?..».

Наталя Гончарова. Уявіть, він назвав мене його 113-м коханням! Але що це за кохання? Це вже не те захоплення, не та пристрасть, що хвилювали його в юності: до мене було вже інше кохання, яке захопило його в новий період життя. Настала пора зрілості й водночас бажання особистого, сімейного щастя. Ми познайомилися в грудні 1829 р. на одному з московських балів. Мені тоді було лише 16. Пушкін закохався й одразу освідчився. Моя мати відмовила: мовляв, я ще занадто молода. Олександр, страждаючи від невизначеності, вирушив на Кавказ. Навесні 1830 р. він отримав через знайомого, який приїхав із Москви, вітання від моїх рідних і сприйняв це як пропозицію повернутися. У квітні 1830 р. він знову просив моєї руки: цього разу мої батьки дали згоду. 18 лютого 1831 року в церкві Вознесіння, поблизу Нікітських Воріт, ми обвінчались. Маю надію, що принесла поетові те щастя, про яке він мріяв. Це підтверджують його листи. За 6 років у нас народилося 4 дітей — троє синів і донька. Напередодні загибелі Олександр сказав: «Моя дружина — янгол». Цей вірш — тому свідчення.

Читець

МАДОННА

Не безліччю картин уславлених майстрів

Я завжди скрасити хотів свої кімнати,

Щоб гості їх могли побожно оглядати,

Здаля вслухаючись у вироки знавців.

У простім закутку, серед німих трудів,

Одну картину я хотів би споглядати,

Одну: щоб з полотна, як з неземних країв,

Спаситель кроткий наш і непорочна мати —

Вона з величністю, він з розумом в очах —

Дивились лагідно, у приязних огнях,

Самі, без ангелів, під пальмою Сіона.

Збулось бажання це в житті моїм. Творець

Тебе мені послав, тебе, моя Мадонна,

Краси небесної божественний взірець.

Переклад М. Т. Рильського

Ведучий. Анна Петрівна Керн — сучасниця поета, яка надихнула його на написання низки творів, серед яких і «я пам'ятаю мить чудову». На слова поезії «Я вас любив» написано понад 20 романсів. Найвідоміші поміж них — романси О. О. Аляб'єва, О. Є. Варламова, Ц. А. Кюї. На слова вірша Пушкіна «Я пам'ятаю мить чудову...» видатний композитор Михайло Іванович Глінка створив романс, що присвятив доньці Анни Петрівни Керн, у яку був закоханий.

                                                                               

Додаток 5

Переклад М. Т. Рильського

Переклад М. К. Зерова

EXEGI MONUMENTUM... Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний, Тропа народна там навіки пролягла, Олександрійський стовп, в гордливості незборний, Йому не досягне чола. Ні, весь я не умру, я в лірі жити буду, Від праху утече нетлінний заповіт,— І славу матиму, допоки серед люду Лишиться хоч один піїт. Про мене відголос пройде в Русі великій, І нарече мене всяк сущий в ній язик, І гордий внук слов'ян, і фінн, і нині дикий Тунгус, і друг степів калмик. І довго буду тим я дорогий народу, Що добрість у серцях піснями викликав, Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу І за упалих обставав. Виконуй божеське, о музо, повеління, Огуди не страшись, вінця не вимагай, Спокійна завжди будь на кривди й на хваління І в спір із дурнем не вступай.

EXEGI MОNUMENTUM... Я пам'ятник собі поставив незотлінний, До нього вік людська не заросте тропа, Що перед ним чоло і камінь непоклінний Александрійського стовпа? Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті Душа переживе видимий мій кінець, I славен буду я, допоки в білім світі Лишиться хоч один співець. Полине гомін мій скрізь по Русі великій, I знатиме мене усяк її язик, I гордий внук слов'ян, і фінн, і нині дикий Тунгуз, і степовий калмик. I довго житиму я в пам'яті народу, Що добрі почуття я лірою плекав, Що в мій суворий вік я звеличав свободу І за подоланих благав. О музо! наслухай господнього веління: Не прагнучи вінця, оподаль від борні Стрівай байдужістю і осуд, і хваління, І блазня присуди дурні.